103

---

Стаття 307. Договір перевезення вантажу

1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується до­ставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призна­чення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваже­ній на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'я­зується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. 2. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення догово­ру перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транс­портної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згід­но з правилами здійснення відповідних перевезень. 3. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий дого­вір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовід­правник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. 4. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. По­рядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспорт­ними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. 5. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідаль­ність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сто­рони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за нена

лежне виконання договірних зо­бов'язань.

 

1. Підставою виникнення господарських зобов'язань з перевезення вантажів є договір пе­ревезення вантажу.

Договір перевезення вантажу є різновидом договірних зобов'язань, що виникають у зв'яз­ку з перевезенням (поряд з договорами перевезення пасажирів, пошти тощо). Правова сут­ність цього договору полягає у тому, що, по-перше, він опосередковує відносини суб'єктів господарювання з надання одного з видів транспортних послуг - перевезення вантажів, що дозволяє віднести його до транспортних договорів (поряд з договором транспортної експеди­ції, фрахтування морського судна тощо); по-друге, він містить зобов'язання сторін, які вини­кають у зв'язку із здійсненням одного з видів господарської діяльності - переміщенням про­дукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання тим чи іншим видом транспорту, що надає підстави розглядати його як різновид господарських договорів.

Отже, договір перевезення вантажу - це такий господарський договір, який встановлює зобов'язання його сторін щодо перевезення вантажів тим чи іншим видом транспорту.

Слід зазначити на такі правові ознаки договору перевезення вантажу:

- це багатосторонній господарський договір, сторонами якого є вантажовідправник, пе­ревізник і вантажоодержувач;

- договір визначає майново-господарські зобов'язання, що виникають при здійсненні од­ного з видів господарської діяльності - перевезенні вантажів;

- оплатність договору пояснюється тим, що цей вид транспортної послуги надається за винагороду, тобто плату за перевезення вантажів;

- за способом укладення вказаний договір є реальним, тому що момент його укладення збігається з моментом прийняття вантажу до перевезення;

- це строковий господарський договір, оскільки пов'язаний з виконанням зобов'язань його сторін у встановлений законодавством чи договором строк.

В окремих випадках цей договір може бути похідним від довгострокового договору пере­везення вантажів, який укладається у разі здійснення систематичних вантажних перевезень протягом певного строку, та/або бути підставою для укладення інших господарських транс­портних договорів (транспортної експедиції, агентування, на виконання стивідорних робіт тощо).

2. Господарським кодексом України передбачено укладення договору перевезення ванта­жу в письмовій формі.

Процес укладення цього договору супроводжує встановлений законодавством порядок документального оформлення перевезення вантажу. Даний порядок має певні особливості на кожному виді транспорту, застосовується щодо всіх стадій процесу перевезення вантажу і передбачає оформлення відповідних транспортних документів.

Серед різноманіття транспортних документів, які характеризують спосіб перевезення вантажу та вказують на застосування щодо перевезення того чи іншого виду транспорту, можна визначити дві групи таких документів:

- документи, які підтверджують укладення договорів перевезення вантажів (як-то: на­кладна, коносамент) і супроводжують вантаж на всьому шляху слідування;

-транспортні документи, що оформлюються на підставі перевізних документів щодо ван­тажу (як-то маніфест, путьовий лист, подорожня відомість тощо).

Транспортні документи, що підтверджують укладення договорів перевезення вантажів, прийнято називати перевізними документами.

Накладна застосовується при перевезеннях вантажів автомобільним, залізничним, морським, річковим транспортом і під час перевезень у прямому змішаному сполученні. Цей перевізний документ супроводжує вантаж на всьому шляху слідування до пункту призна­чення і разом з вантажем видається вантажоодержувачеві.

На автомобільному транспорті вантажовідправник повинен подати автотранспорт­ному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред'являються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру, за якими не ведеться складський облік товарно-матеріальних цінностей, але організовано облік через замірювання, зважування, геодезичне замірювання, - акти замірювання (зважування). То­варно-транспортні накладні і акти замірювання (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержу­вачами і автотранспортними підприємствами та організаціями. Вантажовідправник і ванта­жоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або непов­ноти відомостей, вказаних ними у товарно-транспортних документах. Автотранспортні під­приємства і організації мають право перевіряти правильність цих відомостей. Приймання вантажів до перевезення від вантажовідправника засвідчується підписом водія-експедитора на всіх примірниках товарно-транспортного документа (ст. 47, 51 Статуту автомобільного транспорту Української РСР [456]).

Під час перевезення вантажів повітряним транспортом видається авіавантажна на­кладна (у тому числі у вигляді електронного документа). Вона складається вантажовідправ­ником у формі, кількості примірників, та способом, установленими перевізником. Ван­тажовідправник відповідає перед превізником за правильність відомостей стосовно ванта­жу, які він заявив або які від його імені було внесено до авіавантажної накладної (ст. 6 Пра­вил повітряних перевезень вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 14 жовт­ня 2003 р. [263]).

На внутрішньому водному транспорті вантажовідправник зобов'язаний водно­час з поданням вантажу надати перевізнику накладну. Вона підписується вантажовідправни­ком, супроводжує вантаж на всьому шляху слідування і разом з вантажем видається ванта­жоодержувачу в пункті призначення. Засвідчення приймання вантажу до перевезення відбу­вається з видачею вантажовідправнику квитанції. Накладні і квитанції складаються на ім'я визначених вантажоодержувачів (п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР від 15 жовтня 1955 р. [512]).

На залізничному транспорті відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Для посвідчення прийняття ван­тажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію. Вантажовідправники несуть від­повідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначе­них ними у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній (ст. 23, 24 Статуту залізниць України). [268])

Коносамент - це транспортний документ, який видається на підставі та на виконання умов договору морського перевезення вантажу та засвідчує факт приймання вантажу до перевезення морським транспортом і виконання пов'язаних з цим обов'язків сторін.

Видача коносамента здійснюється лише після прийняття перевізником вантажу, тобто він не може застосовувати право на дострокове виконання свого обов'язку та видати коноса­мент до прийняття вантажу. Прийняття коносамента є доказом відповідності його змісту умовам договору морського перевезення вантажу.

У практиці торговельного мореплавства застосовуються різні види коносаментів. Класи­фікацію останніх можна провести за такими критеріями:

- залежно від підстави здійснення морського перевезення вантажу - на чартерні і лінійні коносаменти;

- залежно від умов прийняття вантажу до морського перевезення - на бортові і небортові коносаменти;

- залежно від умов передачі — на іменні, ордерні коносаменти та коносаменти на пред'явника;

- залежно від умов навантаження - на «чисті» коносаменти і коносаменти із застережен­ням щодо кількості, якості, міри, стану вантажу.

Значення коносамента полягає у тому, що він є документом, який відтворює зміст укладе­ного договору морського перевезення. Коносамент є доказом того, що перевізник прийняв вантаж до перевезення і зобов'язаний видати його одержувачу; і цим самим він засвідчує на­явність правовідносин між перевізником і одержувачем вантажу.

Коносамент є одним з доказів укладення договору морського перевезення вантажу, що не виключає можливості застосування на практиці інших доказів. Таким може бути накладна.

Коносамент - не договір морського перевезення вантажу, він підписується в односторон­ньому порядку капітаном судна або іншою уповноваженою особою перевізника. Разом з тим коносамент містить загальні істотні умови договору перевезення, а тому є доказом його на­явності і змісту.

Основними функціями коносамента є: функція розписки перевізника про отримання ван­тажу від відправника; функція доказу наявності і змісту договору морського перевезення вантажу; функція товаророзпорядчого документа щодо вказаного у ньому вантажу.

Зміст коносамента складають умови і застереження. Умову коносамента слід розгляда­ти як його реквізит певного змісту, що має бути обов'язково включено у коносамент, оскі­льки цього вимагає законодавство, або стосовно якого між перевізником і відправником було досягнуто згоди про включення. Відповідно до цього розрізняють обов'язкові і необо­в'язкові умови коносамента. Застереження - це одностороння вказівка перевізника що­до факту, який має значення у рамках договору морського перевезення вантажу. Шляхом за­стереження перевізник доповнює, роз'яснює, уточнює або утримується від засвідчення точ­ності даних, які заявлено відправником. Зміст коносамента знаходить своє вираження у проформі.

У сфері торговельного мореплавства актуальним є питання про визначення, поряд з коно­саментом, документа, що підтверджує наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, - рейсового чартеру, якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень (п. 1 ч. 2 ст. 134 КТМ). Однак у разі укладення чартеру перевезення потім оформлюється видачею коносамента. Тому твер­дження про визначення чартеру формою договору морського перевезення вантажу зали­шається до сьогодні дискусійним. До того ж, коносамент і чартер не мають нічого спільного для того, щоб бути формами одного договору. По-перше, чартер є двостороннім докумен­том, який оформлює договірні відносини з фрахтування морського судна, а коносамент - од­ностороннім документом. По-друге, чартер укладається за участю і підписом фрахтівника і фрахтувальника, тоді як коносамент - за участю відправника, перевізника і одержувача, але за підписом перевізника. По-третє, чартер укладається перед навантаженням вантажу, а ко­носамент оформлюється після навантаження. Тому термін «чартер» розглядається як сино­нім терміна «договір фрахтування», а рейсовий чартер, тайм-чартер і бербоут-чартер є вида­ми договору фрахтування морського судна.

ГК покладає на перевізника обов'язок забезпечити вантажовідправників бланками пере­візних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

3. Метою укладення довгострокових договорів перевезення є визначення можливого об­сягу вантажних перевезень та сумісних дій учасників процесу перевезення щодо їх виконан­ня протягом певного періоду (рік, навігація тощо).

Предметом довгострокового договору є зобов'язання перевізника в установлений строк приймати, а вантажовідправника - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторона­ми обсязі. Для довгострокового договору характерним є те, що він вступає в силу з моменту підписання, тобто є консенсуальним договором, і на момент укладення регулює відносини майбутнього вантажовідправника з перевізником.

Довгостроковий договір є організаційно-господарським договором, який характеризуєть­ся певними ознаками. По-перше, довгостроковий договір перевезення вантажу, на відміну від договору перевезення вантажу, який укладається на окрему відправку вантажу, є консенсуальною угодою, для укладення якої достатньо лише згоди сторін, оскільки укладення не супроводжується передачею вантажу однією стороною іншій. По-друге, правові норми, що регулюють укладення довгострокових договорів, мають диспозитивний характер і нада­ють тим самим сторонам можливість укладати їх за своїм волевиявленням. По-третє, правове значення довгострокового договору полягає у тому, що він є підставою для укладен­ня так званого основного договору перевезення вантажу. Але, у будь-якому разі, перевага на боці останнього, оскільки довгостроковий договір не породжує прав та обов'язків сторін що­до перевезення певної партії вантажу.

Отже, довгостроковий договір спрямований на організацію вантажних перевезень, його можна визначити організаційно-господарським договором, за умовами якого перевезення певної партії вантажу здійснюється відповідно до договору перевезення вантажу, укладено­го на його підставі.

4. Укладення довгострокових договорів здійснюється на період навігації, на рік або на більший строк. Тому їх прийнято називати навігаційними, річними тощо залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів.

Згідно із статтями 17, 18 Статуту залізниць України перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Для забезпечення виконання договір­них зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень. Останнє здійснюється заліз­ницями відправлення на основі поточних або довгострокових договорів про організацію пе­ревезення вантажів та замовлень відправників.

На внутрішньому водному транспорті передбачено укладення навігаційних договорів на перевезення вантажу, в яких, згідно з пунктом 60 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, мають визначатися умови перевезення, що характеризують специфічні власти­вості вантажів. До того ж, встановлені у навігаційному договорі обсяги перевезень повинні відповідати затвердженому плану перевезення вантажів.

Положеннями статей 34-36 Статуту автомобільного транспорту УРСР передбачено, що на підставі плану перевезень вантажів автотранспортні підприємства або організації уклада­ють з вантажовідправниками чи вантажоодержувачами річні договори на перевезення ванта­жів автомобільним транспортом. їх укладення має відбуватися у строк не пізніше ніж через 45 днів після затвердження річних планів перевезень. За річним договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом автотранспортне підприємство або організація зо­бов'язуються в установлені строки приймати, а вантажовідправник - пред'являти до переве­зення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги і умови перевезень, визначаються раціональні маршрути і схеми вантажопотоків тощо.

Згідно з частиною 3 статті 128 КТМ перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довгострокові договори про організацію морських перевезень.

Отже, на залізничному і морському транспорті укладаються довгострокові договори на організацію перевезень, на внутрішньому водному - навігаційні, на автомобільному транс­порті - річні, а на повітряному - спеціальні договори щодо регулювання систематичних ван­тажних перевезень.

5. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту визначаються спеціальними нормативними актами, які входять до системи законодавства про вантажні перевезення. До таких належать:

а) транспортні кодекси (Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України);

б) транспортні статути (Статут залізниць України, Статут внутрішнього водного транс­порту Союзу РСР);

в) правила перевезення вантажів:

- на морському транспорті (Загальні правила перевезення вантажів морем РД 31.10.10-89, затверджені наказом Міністерства морського флоту СРСР від 2 січня 1990 р.; Правила пере­везення контейнерів морським транспортом РД 31.10.23-89, затверджені наказом Мініс­терства морського флоту СРСР від 2 січня 1990 р.; Правила морського перевезення вантажів, які супроводжуються провідниками відправників або одержувачів, і проїзду провідників РД 31.10.16-89, затверджені наказом Міністерства морського флоту СРСР від 2 січня 1990 р.);

- на автомобільному транспорті (Правила перевезень вантажів автомобільним транспор­том в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306);

- на залізничному транспорті (Правила приймання вантажів до перевезення, Правила ви­дачі вантажів, Правила оформлення перевізних документів, Правила розрахунків за переве­зення вантажів, затверджені наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644);

- на річковому транспорті (Правила перевезення вантажів та буксирування плотів і суден річковим флотом, затверджені наказом Мінрічфлоту СРСР від 14 серпня 1978 р. № 114);

- на повітряному транспорті (Правила повітряних перевезень вантажів, затверджені наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 2003 р. № 793; Правила перевезення пасажирів, багажу і вантажів на повітряних суднах СРСР, затверджені наказом Міністра цивільної авіації СРСР від 16 січня 1985 р. № 19; Правила виконання чартерних рейсів, затверджені наказом Мін­трансу України від 18 травня 2001 р. № 297);

г) інші нормативно-правові акти (Інструкція про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів, затверджена наказом Мінтрансу України від 25 жовтня 1999 р. № 509; Правила обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджені наказом Мінтрансу Укра­їни від 21 листопада 2000 р. № 644).

Істотними умовами договору перевезення вантажу, як і будь-якого іншого виду господар­ського договору, є його предмет, ціна та строк.

Коментованою статтею передбачено включення до змісту договору перевезення вантажу як обов'язкових умов, необхідність внесення яких визначена законодавством (плата за пере­везення, повідомлення одержувача про прибуття вантажу), так і погоджених сторонами умов (додаткова відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань), щодо внесення яких було досягнуто згоди.

 

< Попередня   Наступна >