Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції

Розділ VI (ст.258-376) - Глава 35 (ст.333-365)
113

Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції

1. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобо­в'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між держа­вами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн. 2. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформлен­ням платежів. 3. Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законо­давством країн - учасниць розрахунків. 4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами. Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків вста­новлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками. 5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є корес­пондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням). 6. Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні докумен­ти: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сер­тифікат), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими до­кументами, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використо­вуються для одержання платежу.

 

1. Міжнародні розрахункові операції (міжнародні розрахунки) - це врегульовані нормами права платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що здійснюються у сфері зовніш­ньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридични­ми особами та громадянами, які перебувають на території різних

країн.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: а) самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам; б) вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних за­конів України.

Разом з тим слід мати на увазі, що відповідно до частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і ва­лютного контролю» у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює коло суб'єктів (учасників) міжнародних роз­рахунків, до якого входять: експортери - українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяль­ності, які продають товари іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів; ім­портери — іноземні суб'єкти господарської діяльності, які продають товари українським суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності з ввезенням або без ввезення цих товарів на те­риторію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання уста­новами та організаціями України, розташованими за її межами; банки — банк для зовнішньо­економічної діяльності України, уповноважені банки та інші фінансові установи на території України, іноземні і міжнародні банки, зареєстровані у встановленому порядку на території України.

Зазначені особи стають суб'єктами міжнародних розрахунків у разі якщо вони вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.

3. Частиною 3 коментованої статті встановлено, що міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоеко­номічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків.

До нормативно-правових актів міжнародного права, розроблених міжнародними орга­нізаціями, можна віднести, наприклад, Конвенцію, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (1930 р.) [27], Конвенцію про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (1930 р.) [24], Конвенцію про гербо­вий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (1930 р.) [25], Конвенцію, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки (1931 р.) [20], Конвенцію про гербовий збір стосовно чеків (1931 р.) [21], Конвенцію про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (1988 р.) [22], Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про незалежні га­рантії та резервні акредитиви (1995 р.) [23].

Міжнародні звичаї, що застосовуються в банківській практиці, відображені в збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП). Це, зокрема, Уніфіковані правила по інкасо (в ре­дакції 1995 р.) [31], Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (у редак­ції 1993 р.) [511], Уніфіковані правила стосовно договірних гарантій (в редакції 1978 р.) [509], Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимо­гою (1992 р.) [509].

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті здійснюються з урахуванням положень Де­крету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного кон­тролю» [444].

Важливу роль у здійсненні міжнародних розрахунків (хоч вони і носять характер реко­мендацій) відіграють Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджені постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 [467].

4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнарод­ними договорами (див., наприклад, Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорномор­ського флоту Російської Федерації на території України, від 28 травня 1997 р. [506]).

Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.

Згідно із статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулю­вання і валютного контролю» уповноважений банк - це будь-який банк, офіційно зареєстро­ваний на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення ва­лютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспон­дентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).

Для здійснення банківської діяльності у вигляді міжнародних розрахункових операцій банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки в банках за межами України.

У той же час банки-нерезиденти відповідно до Положення про відкриття та функціону­вання кореспондентських рахунків банків - резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків - нерезидентів у гривнях, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. [180], відкривають і ведуть кореспондентські рахунки в банках на території України. Порядок реєстрації кореспондент­ських рахунків банків, банківських об'єднань та здійснення контролю за кореспондентськи­ми відносинами встановлено Правилами реєстрації кореспондентських рахунків банків На­ціональним банком України [264].

6. Частина 6 коментованої статті містить примірний перелік комерційних документів, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків. До цього переліку, зокрема, входять: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сер­тифікат), документ про право власності та інші комерційні документи.

Ця ж частина вказує на фінансові документи, що використовуються для здійснення між­народних розрахунків: простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.

 

< Попередня   Наступна >