Головна Наукові статті Кримінальне право МЕТА ЗЛОЧИНУ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

МЕТА ЗЛОЧИНУ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Наукові статті - Кримінальне право
166

М.В. Гедз

МЕТА ЗЛОЧИНУ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Аналізуються факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, з’ясовується суть поняття «мета злочину» та його криміналь­но-правове значення.

Ключові слова: суб’єктивна сторона складу злочину, мета злочину.

Постановка проблеми. Протягом тривалого часу законодавець надає вагомого кримінально-правового значення меті вчинення злочи­ну. Залежно від опису законом суб’єктивної сторони конкретного складу злочину мета його може відіграти роль обов’язкових або квалі­фікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак. При цьому слід визнати обґрунтованою позицію вчених, за якою тільки в умисних злочинах є мета, адже саме нею визначається спрямованість дій винного, праг­нення до певного результату, зацікавленість в його досягненні. Вста­новлення мети як ознаки суб’єктивної сторони діяння необхідне в усіх випадках вчинення умисного злочину, що дасть змогу виявити його причини, а також визначити вид і строк покарання.

Встановлення мети і спрямованості діяння вимагає надзвичай­ного професіоналізму від працівників органів дізнання, слідчих, про­курорів і суддів, оскільки за допомогою показань свідків, висновків експертів, речових доказів тощо переважно встановлюються лише пе­вні об’єктивні фактичні дані. До того ж показання потерпілих є не у кожній справі, а показання підозрюваних, обвинувачених, підсудних часто суперечливі і неправдиві.

Використання у КК України мети, що є певною мірою суб’єк­тивним чинником, як обов’язкову ознаку складу злочину часто недостатньо обґрунтоване, створює суттєві складнощі для коментування кримінального закону і для його застосування.

Стан дослідження. Поняття «мета злочину» не нове ні у кримі­нальному законодавс

тві України, ні в кримінально-правововій науці. Сучасні українські фахівці з кримінального права розглядали його фрагментарно, здебільшого при аналізі питань кримінальної відповіда­льності за злочини, в яких мета виступає обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину. Мета злочину поряд з інши­ми ознаками елементів складу злочину досліджувалася у працях М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, А.М. Бойка, В.І. Борисова, В.К. Грищука, М.Й. Коржанського, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Хавронюка, С.С. Яценка та ін.

Та незважаючи на чималу кількість публікацій з цієї проблема­тики, системного аналізу поняття мети злочину, а також з’ясування її кримінально-правового значення не здійснено, а ряд питань у науці кримінального права залишається дискусійним.

Виклад основних положень. У ч. 1 ст. 2 КК України законо­давець визначив, що підставою кримінальної відповідальності є вчи­нення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад зло­чину, передбачений КК. Це означає, що для притягнення особи до кримінальної відповідальності та визнання її винною у вчиненні пев­ного злочину необхідно встановити ознаки складу злочину у вчине­ному нею суспільно небезпечному діянні. Виходячи із законодавчих положень, визначено, що кожному складу злочину властиві чотири обов’язкові елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єк­тивна сторона. Склад злочину – це узагальнена юридична модель, конструкція злочину. Кожен із названих елементів має певні ознаки, а склад злочину є не тільки сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак, а й їх органічною єдністю.

У юридичній літературі, присвяченій аналізу складу злочину, підкреслюється, що до складу злочину належать тільки ті ознаки зло­чину, які характеризують його сутність, свідчать про його суспільну небезпеку, якості, що відрізняють його від інших деліктів, передбаче­них нормами інших галузей права.

Одним із чи не найскладніших питань у кримінальному праві визнається характеристика внутрішніх психічних процесів, які або пе­редують вчиненню злочинів, або відбуваються у процесі його вчинен­ня. Чи не найбільшою проблемою є встановлення співвідношення по­нять суб’єктивної сторони складу злочину та вини.

На думку одних учених, поняття суб’єктивної сторони складу злочину тотожне поняттю вини. Ця позиція обґрунтовується тим, що мотив, мета і емоції є необхідними компонентами психічного ставлен­ня, що становлять собою вину. З урахуванням цього вченими і робить­ся висновок, що якщо суб’єктивною стороною складу злочину висту­пає вина, то ознаками складу злочину, які її характеризують, можуть бути, поряд з умислом і необережністю, мотив, мета, афект тощо [1, с 38-42; 2, с 9-10].

Оскільки у ст. 23 КК України визначено, що виною є психіч­не ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаче­ної КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, то таке розуміння суб’єктивної сторони складу злочину видається неприйнятним, бо складатиметься ситуація, коли одне поняття по­значається декількома термінами, що є неприпустимим. Беззапе­речно, вина є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони всіх без винятку складів злочинів. Відсутність вини виключає наявність суб’єктивної сторони складу злочину - однієї з чотирьох обов’яз­кових елементів цієї юридичної конструкції. Відсутність злочину у разі відсутності вини підтверджується й положеннями ст. 62 Конституції України, яка передбачає, що кримінальна відповіда­льність настає лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчи­ненні злочину.

Ототожнення вини із суб’єктивною стороною складу злочину, на нашу думку, не є прийнятним не тільки з теоретичної точки зору, а й з практичної, оскільки така ситуація може дезорганізувати судову практику, принаймні, з приводу кримінально-правового значення мо­тиву й мети та їх місця у системі ознак складу злочину.

Дехто з учених розглядає вину як поняття ширше за обсягом, ніж поняття суб’єктивної сторони складу злочину. Так, на думку Ю.А. Дємідова, вина не може зводитися до будь-якого елемента складу злочину, до умислу чи необережності, або до діяння, взятого з його об’єктивної сторони. Вона однаково відображається як в об’єктивній, так і в суб’єктивній стороні складу злочину [3, с 114]. Підтримуючи позицію, пов’язану із запереченням переоцінки як об’єктивної, так і суб’єктивної сторони складу злочину, учений стверджував, що зміст вини необхідно вбачати у вчиненні злочину конкретною особою, у сукупності об’єктивних та суб’єктивних ознак, в яких виразилась вина - негативне ставлення особи до цін­ностей суспільства [3, с 117-118]. Таку позицію підтримував і Г.А. Злобін, який вказував, що вина як складова суб’єктивної сто­рони злочинного діяння одночасно виступає як цілісна характерис­тика злочину в усіх його суттєвих для відповідальності відносинах. Ці властивості вини і роблять її необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності, у рівній мірі протилежною як об’єктивному, так і абстрактно-суб’єктивному ставленню у вину [4, с. 23]. З цього приводу П.С. Дагель вказував, що суб’єктивна сторона злочину становить відображення у свідомості суб’єкта об’єктивних ознак вчиненого ним діяння і характеризує ставлення до них суб’єкта. Вона є «своєрідною моделлю» об’єктивної сторони складу в «психіці суб’єкта». Відповідно до цього під змістом вини розумі­ють «сукупність психічних елементів – свідомості, волі, емоцій, мотиву, мети – що утворюють це психічне ставлення» [5, с. 46].

Прихильники твердження, що суб’єктивна сторона складу злочину не вичерпується лише виною, визначають її поняття як внутрішньої сторони, тобто психічної діяльності особи, що харак­теризує ставлення її свідомості і волі до вчинюваного нею суспіль­но небезпечного діяння та його наслідків. Вина, мотив і мета, на їх думку, є ознаками суб’єктивної сторони злочину, які, хоча й тісно пов’язані між собою, проте мають самостійне юридичне значення [6, с. 142–144]. Погоджуючись із такою позицією, вважаємо запро­поновану дефініцію не достатньо обґрунтованою, оскільки психічне ставлення суб’єкта злочину до суспільно небезпечного діяння та його наслідків становить не що інше, як вину у формі умислу або необережності.

К.Ф. Тіхонов відзначає, що мотив, мета та емоції суттєво впли­вають на зміст вини. Вчений аргументує це тим, що наявність негатив­ного ставлення особи до інтересів суспільства значною мірою зале­жить від мотиву, мети та емоцій. Найчастіше ці обставини обумовлю­ють більшу чи меншу тяжкість вини [7, с. 88].

Сутність суб’єктивної сторони складу злочину пов’язується із психічним ставленням суб’єкта, яке розглядається та враховується ли­ше щодо суспільно небезпечного діяння та його наслідків і повинно характеризуватися конкретною формою вини [8, с. 111]. Суб’єктивна сторона складу злочину, на нашу думку, утворює систему названих компонентів, які взаємопов’язані між собою і визначають один одного. Тому є підстави вважати, що суб’єктивна сторона складу злочину охо­плює всю психічну діяльність суб’єкта при вчиненні злочину, відо­бражає ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків та характеризується та­кими ознаками, як вина, мотив, мета злочину та емоційний стан особи. Ці ознаки мають важливе значення при призначенні покарання, а коли вони передбачені у диспозиції статті, то і для кримінально-правової кваліфікації діяння.

В теорії кримінального права вони отримали назву факульта­тивних ознак суб’єктивної сторони складу злочину. Проаналізуємо кожну із них. В юридичній літературі загальноприйнятим є поняття мотиву злочину, під яким розуміється причина, що спонукає до вчинення злочину [9, с 60]. Також під мотивом розуміють усвідом­лене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину [8, с 123].

Щодо мети злочину, то в науці кримінального права під метою злочину розуміють той уявний і бажаний суб’єктом кінцевий резуль­тат, якого вона прагне досягнути, вчиняючи суспільно небезпечне ді­яння [10, с 294]. Також метою злочину вважають бажання особи, яка вчинює суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих нас­лідків [11, с 464].

На відміну від мотиву, мета злочину характеризує безпосере­дній злочинний результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи злочин. Мотив і мета по-різному характеризують вольовий процес, де зрештою мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка вчиняє злочин, а мета визначає бажаний результат, до якого прагне особа.

Слід відзначити, що за своїм характером мотив тісно пов’язаний із метою злочину, оскільки саме він є поштовхом до досягнення зло­чинного результату. Мотив дає відповідь на питання, чому особа вчи­няє діяння, що є спонуканням для вчинення. Мета ж відповідає на пи­тання, заради чого особа вчиняє діяння, що вона прагне досягти цим, до якого конкретного результату прямує винний.

Мотив і мета злочину є взаємопов’язані, але водночас не то­тожні поняття, іншими словами, усвідомлення мотиву перетворює його на мету.

Наступною ознакою суб’єктивної сторони складу злочину є емоційний стан особи. У цьому контексті слушною є позиція О.В. Авраменка, який стверджує, що до емоційного стану особи слід відносити поняття стану сильного душевного хвилювання, яке вжива­ється у КК України. Під сильним душевним хвилюванням як юридико-психологічним поняттям, науковець пропонує розуміти емоційний стан особи у вигляді афекту, стресу чи фрустрації, що значною мірою обмежує її здатність усвідомлювати свої дії або бездіяльність та (або) керувати ними під час вчинення нею передбаченого КК суспільно не­безпечного діяння [12, с.13].

З’ясувавши поняття ознак суб’єктивної сторони складу зло­чину, докладніше розглянемо мету злочину. Загальноприйнятим у кримінальному праві України є положення, що мета злочину є ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, а також те, що вона характерна для злочинів, що вчиняються лише з прямим умислом. Визначити, які конкретні суспільно небезпечні наслідки своїх дій передбачав винуватий й бажав їх настання, можна лише при рете­льному аналізі складу вчиненого особою злочину і виявленні його елементів та всіх обставин справи. Порушення цього може при­звести до серйозних помилок щодо кримінально правової кваліфі­кації діяння.

Використання у КК України мети як обов’язкової ознаки складу злочину здійснюється для уточнення меж злочинності того чи іншого діяння, відмежування його від інших, встановлення посиленої відпові­дальності тощо. Разом з тим, як обґрунтовано стверджує М.І. Хавронюк, використання у КК України таких ознак суб’єктивної сторони, як мета, мотив і спрямованість діяння як обов’язкових ознак складу зло­чину часто є недостатньо обґрунтованим і створює суттєві складнощі як для коментування кримінального закону, так і для його застосуван­ня, а саме:

– по-перше, інколи вони мають певне ідеологічне чи політичне забарвлення, якого слід уникати в кримінальному законі;

– по-друге, формулювання нових складів злочинів з вказівкою на мету, мотив і спрямованість діяння часто створює конкуренцію між нормами Особливої частини КК, оскільки вчинення певного діяння з певною метою часто фактично означає готування до іншого передба­ченого КК діяння;

– по-третє, інколи використання мети як обов’язкової ознаки складу злочину демонструє абсурдність санкцій КК;

– по-четверте, встановлення мети і спрямованості діяння вима­гає надзвичайного професіоналізму від органів дізнання, слідчих, про­курорів і суддів, оскільки за допомогою показань свідків, висновків експертів, речових доказів тощо переважно встановлюються лише пе­вні об’єктивні фактичні дані, показання потерпілих є не у кожній спра­ві, а показання підозрюваних, обвинувачених, підсудних часто є суперечливими і неправдивими. Загалом мистецтво довести ознаки суб’єктивної сторони вимагає знання і застосування усіх можливостей оперативно-розшукової діяльності, кримінального процесу, тактики проведення певних слідчих дій і методики розслідування криміналь­них справ певних категорій. Оскільки нерозумно було б очікувати цьо­го від усіх без винятку працівників органів дізнання, слідчих, прокуро­рів і суддів (з огляду на різноманітні фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру, такі як недостатній рівень освіти, плинність кадрів, рівень навантаження на слідчих тощо), то не слід і застосовува­ти ознаки мети і мотиву у тих складах злочинів, де явної потреби у цьому немає [13, с.61].

Як вже зазначалося, мета злочину в ряді випадків вказується у законі як необхідна ознака суб’єктивної сторони складу злочину, внаслідок чого вона набуває значення обов’язкової ознаки суб’єк­тивної сторони складу злочину. В.К. Грищук підкреслює, що мета злочину є обов’язковою (необхідною) ознакою складу злочину: а) коли законодавець прямо вказує на неї як на обов’язкову (необ­хідну) ознаку основного складу злочину; б) коли законодавець прямо вказує на неї як на обов’язкову (необхідну) ознаку кваліфі­кованих складів злочинів; в) коли зі змісту диспозиції норми кри­мінального закону випливає, що мета є обов’язковою (необхід­ною) ознакою складу злочину. Коли мета не вказана в диспозиції норми кримінального закону як обов’язкова (необхідна) ознака складу злочину, то вона може виконувати роль пом’якшуючих або обтяжуючих обставин [10, с 295].

Висновок. Провівши дослідження Особливої частини КК України, ми встановили, що законодавець на мету злочину як обов’язкову (конституційну, кваліфікуючу) ознаку складу злочину посилається у 79 статтях. Крім того, мета злочину враховується як у основних складах злочинів, так і у кваліфікованих та особливо кваліфікованих.

З вищевикладеного випливає, що істотної потреби у передба­ченні мети як обов’язкової ознаки у ряді статей КК України немає. Підставою для такого твердження можуть служити міркування: по-перше, слід погодитися з формулюванням, що мета у деяких складах злочинів викладена не зовсім чітко і вдало; по-друге, треба зважати й на обґрунтовуване науковцями твердження, що встановлення мети і спрямованості діяння створює ускладнення для правозастосовної практики у частині доказування, вимагає надзвичайного професіоналізму від органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів. А відтак не вар­то застосовувати ознаки мети і мотиву у тих складах злочинів, де явної потреби у цьому немає. Але просто вилучити з відповідних статей таку ознаку як мета злочину неможливо. На нашу думку, певні статті слід переформулювати таким чином, щоб не змінився обсяг криміналізації, однак це вже предмет окремого дослідження.

––––––––––––

Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. – Воронеж: Издво Воронеж. ун-та, 1974. – 243 с.

Ворошилин Е.В. Субъективная сторона преступления: учебное посо­бие / Е.В. Ворошилин, Г.А. Кригер. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 76 с.

Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / Ю.А. Демідов. – М.: Юрид. лит., 1975. – 182 с.

Злобин Г.А. Виновное вменение в историческом аспекте / Г.А. Зло-бін // Уголовное право в борьбе с преступностью: сб. статей. – М.: ИГПАН, 1981. – С. 22–34.

Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве / П.С. Дагель // Ученые записки ДВГУ.– 1968. – Вып. 21. –Ч.1. – С. 45–48.

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – [3-є вид., перероб. і допов.] – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 496 с.

Тихонов К. Ф. Субъективная сторона преступления / К.Ф. Тихонов.– Саратов: Приволж. кн. изд-во. –1967. – 103 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник. / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – [вид. 3-тє, переробл. та допов.]. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.

Бородин С.В. Преступления против жизни / С.В. Бородин. – М.: Юристъ, 1999. – 356 с.

Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2006. – 568 с.

Вереша Р.В. Суб’єктивні елементи підстави кримінальної відпові­дальності: підручник / Р.В. Вереша. – К.: Атіка, 2006. – 740 с.

Авраменко О.В. Стан сильного душевного хвилювання: криміналь­но-правові та психологічні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримі­нально-виконавче право» / О.В. Авраменко. – Львів, 2008. – 19 с.

Хавронюк М.І. Дещо про мету, мотив і спрямованість суспільно не­безпечного діяння / М.І. Хавронюк // Життя і право. – 2004. – № 4. – С. 60–64.

 

< Попередня   Наступна >