673

---

Г. І. ГЛОБЕНКО,

кандидат юридичних наук доцент кафедри кримінального процесу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ

ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Розглянуто особливості правового регулювання стадії порушення кримінальної справи та запропоновано рекомендації щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства.

Нові реалії, в яких знаходиться Україна у зв'язку з інтеграцією до Європейського спів-товариства, викликають необхідність пере­осмислити багато положень кримінально-процесуальної теорії і привести чинну правову базу у відповідність до Основного зако­ну та міжнародно-правових актів. Тому під час здійснення кримінального судочинства в посадових осіб, які ведуть процес, виникають певні проблемні питання. До найбільш важливих варто віднести питання, пов'язані з таким інститутом кримінально-процесуального права, як порушення кримінальної справи. Значний внесок у його розробку зробили такі провідні науковці, як С А. Альперт, О. В. Баулін, В. П. Бож'єв, П. С Елькінд, М. В. Жогін, В. С Зеленецький, Л. М. Лобойко, О. Р. Михай-ленко, М. М. Михеєнко, Д. П. Письменний, В. М. Савицький, 3. Д. Смітієнко, М. С. Строгович, В. П. Шибіко, М. Є. Шумило, Ф. Н. Фаткуллін, О. О. Чувильов тощо. Однак, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, окремі питання залишаються не вирішеними.

Наразі не існує єдиного погляду щодо ви­значення назви досліджуваної стадії, а також її меж та характеру діяльності. Для вирішення питання про порушення кримінальної справи необхідно вчинити ряд невідкладних дій щодо перевірки заяв і повідомлень про злочини. Слід звернути увагу на те, що інколи порушення кримінальної спр

ави пов'язують із так званою «судовою перспективою». У зв'язку з цим слід підтримати точку зору А. Я. ДУ-бинського, згідно з якою до порушення кримінальної справи неможливо визначити, до чого може привести розслідування, тобто ус­відомити так звану «судову перспективу справи» й уникнути закриття справи в майбутньому [1, с 30]. У свою чергу, Н. С. Карпов, погоджуючись з цим зазначає, що це дійсно так, оскільки вирішення питання про порушення кримінальної справи - це не суб'єктивне розуміння її можливих перспектив, а встановлення наявності об'єктивних даних, котрі обумовлюють початок розслідування. Діяльність слідчого так чи інакше пов'язана з певним ризиком помилки. Слідча помилка можлива в різних аспектах діяльності слідчого і виражатися у формі неправомірного (тобто такого, що не відповідає вимогам закону чи науковим рекомендаціям щодо виконання процесуальної дії) або помилкового висновку чи рішення [2, с 109]. Так, наприклад, згідно зі ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу (далі - КПК) України, підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Це означає, що орган розслідування повинен по­рушити кримінальну справу в кожному випадку, коли він має фактичні дані про вчинений злочин або злочин, що готується. Як слушно зазначають В. М. Григор'єв та Г. О. Кузьмін, у процесі розслідування відбувається рух від неповного, вірогідного знання до знання доведеного, достовірного [3, с 10]. Отже, до моменту порушення кримінальної справи дані про злочинний факт не обов'язково повинні бути повними, погодженими у всіх деталях і виключати протилежний висновок. Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи, слідчий має в розпорядженні лише дані, що вказують на наявність ознак злочину. Потім у ході провадженні слідчих дій він отримує нові дані про подію, що досліджуєть­ся, про причетних до неї осіб, їх винуватість чи невинуватість. Порушення справи за таких умов є обов'язковим, оскільки перевірка віро­гідності даних про злочин потребує проведення слідчих дій. Таким чином, обставини, що виключають провадження у кримінальній справі, можуть бути встановлені лише в про-цесі розслідування.

Термін «порушення кримінальної справи» є багатозначним. У юридичній літературі він охоплює такі основні поняття:

1) самостійний інститут кримінально-процесуального права. Так, у другому розділі КПК України є глава 8 «Порушення кримінальної справи», яка об'єднує статті 94-100;

2) початкова частина кримінального про­цесу, де відбувається прийняття заяв і повідомлень про злочини та їх перевірка;

3) сукупність учинюваних посадовими особами дій, пов'язаних із прийняттям рішення про порушення кримінальної справи на даній стадії процесу [4, с 3; 5, с. 24-27].

Термін «стадія порушення кримінальної справи», що використовується в науковій лі­тературі при визначенні даного процесуаль­ного провадження, не зовсім вдалий. Перш за все це обумовлюється тим, що в результаті такого провадження може прийматися рішен-ня про: а) порушення кримінальної справи;

б) відмову в порушенні кримінальної справи;

в) направлення заяви або повідомлення за належністю (ч. 2 ст. 97 КПК України). Розглядаючи вказані рішення у кількісному співвідношенні, вважаємо, що рішення про пору­шення кримінальної справи не завжди є до­мінуючим. Так, наприклад, за результатами розгляду заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, які надійшли до органів та підрозділів МВС України у 2009 p., прийнято такі рішення: а) порушено кримінальних справ - 375063; б) відмовлено в порушенні кримінальної справи - 2175041; в) направ­лено за належністю - 324976 [6]. У зв'язку з цим постає питання: чи доречно позначати даний процес найменуванням того рішення (про порушення кримінальної справи), яке приймається не частіше від інших, а інколи і рідше?

На цьому етапі діють специфічні кримінально-процесуальні правовідносини, що відрізняються від існуючих у стадії досудового розслідування. Початку досудового провадження у кримінальній справі передує діяль­ність, пов'язана з отриманням інформації про злочини, що вчинені або готуються. За своїм характером вона є процесуальною, оскільки регулюється нормами кримінально-процесуаль­ного права. Отже, і правовідносини, що виникають під час цієї діяльності, також є процесуальними. Більшість науковців відносять цей процес до стадії порушення кримінальної справи, яка в кримінальному-процессі вважається першою [7, с 4; 8, с. 10; 9, с. 172].

Самостійний характер стадії порушення кримінальної справи виявляється й у тому, що вона являє собою етап кримінально-процесуальної діяльності, який не може оминути жодна кримінальна справа. Дану стадію утво­рює комплекс кримінально-процесуальних дій і правовідносин, які не можуть зводитися лише до самого акту - порушення кримінальної справи. Якщо в результаті перевірки заяв і повідомлень відповідний державний орган (посадова особа) виносить рішення про від­мову в порушенні кримінальної справи, це не означає, що стадії порушення кримінальної справи не було. Вона була, але її результатом стала постанова про відмову в порушенні кримінальної справи.

У реаліях сьогодення недосконалість чинного законодавства в цій частині є очевидною. Тому небезпідставно в Україні серед науковців та практиків останнім часом постає питання про доцільність у кримінальному процесі такого процесуального документа, як постанова про порушення кримінальної справи, котра виноситься для констатації факту початку провадження – кримінальній справі. Яке вона має значення позитивне чи негативне? Так, В. С Зеленецький вважає, що стадія порушення кримінальної справи та її результат - постанова - породження радянських уявлень про кримінальний процес, про справедливість та законність. Постсоціалістичні країни поступово відмов­ляються від цього тоталітарного раритету.

Україна ж поки що лише починає обговорювати дану проблему. Чинне кримінально-процесуальне законодавство зарегульоване й заформатизоване, суто формальній постанові про порушення кримінальної справи, тобто про початок розслідування, надають особливого значення. Від неї вимагають того, що іноді не можна вимагати всередині слідства [5 с 188– 200]. Слід зазначити, що в багатьох європейських країнах поняття порушення кримінальної справи відсутнє. У зв'язку з цим відсутні зволікання з початком розслідування, формалізм та інші ускладнення.

У цьому контексті слід зауважити, що останнім часом у багатьох документах, наприклад у Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженій Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. №311/2008, наголошено на необхідності запровадження спрощеної процедури початку досудового розслідування, яким має вважатися момент отримання уповноваженими законом органами інформації про кримінальний проступок або злочин. У проекті Кримінального процесуального кодексу України, розробленому Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права), в кримінальному судочинстві України запропоновано відмовитися від процесуального рі­шення про порушення кримінальної справи (ст. 185). Якщо ця точка зору знайде підтримку в більшості фахівців і буде реалізована на законодавчому рівні, то це означатиме, що досудове розслідування розпочинатиметься не­гайно після того, як із заяви або повідомлення чи іншого джерела інформації стануть відомі обставини, котрі свідчать про вчинення злочину без складання спеціальної постанови. Завдяки такому підходу буде вирішена значна кількість проблемних питань, які в даний час ускладнюють процесуальну діяльність органів роз-слідування на даній стадії процесу, а саме: можливість призначення експертизи, застосування заходів кримінально-процесуального при-мусу тощо.

Розглядаючи проблемні питання правового регулювання даної стадії процесу, не можна оминути питання. пов'язані з оскарження по-станови про порушення кримінальної справи до суду. Так, Закон України від 14 грудня 2006 р. № 462-V «Про внесення змін до Кри­мінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи» дає можливість поста-нову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом учинення зло­чину оскаржити до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності. Однак, поспішність прийняття даного закону не може повною мірою забезпечити справжню змагальність і рівноправність сторін та виключити суб'єктивний підхід під час вирішення важливих завдань кримінального судочинства. Передбачивши право на оскарження постанови про порушення кримінальної справи до суду, законодавець дещо ускладнив процедуру провадження. Так, наприклад, даний закон передбачає, що суд може приймати до розгляду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи протягом усього часу перебу­вання справи у провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора. Однак суд буде розгля­дати лише ті матеріали, які зібрані до порушення справи. Суддя може визнати їх недостатніми, а отже, час та зусилля, витрачені на провадження у справі, будуть марними.

Розглядаючи скаргу на постанову про по­рушення справи, суд повинен перевіряти на-явність приводів і підстав для винесення за-значеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи. Під час розгляду скарги суддею своє бачення що­до достатності даних, котрі вказували на наявність ознак злочину, могли б висвітлити в судовому засіданні особа, яка винесла поста-нову про порушення кримінальної справи, та прокурор. Однак їх участь у розгляді скарги на постанову про порушення справи не визнається обов'язковою. При цьому незрозуміло: якщо обов'язок доведення правомірності по­рушення справи покладається на прокурора, а його неявка в судове засідання не перешко­джає розгляду справи, хто ж виконуватиме цей обов'язок?

Література

Дубинский А. Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования : учеб. пособие / А. Я. Дубинський. - К. : КВШ МВД СССР, 1975. - 132 с.

Карпов Н. С. Теоретичні основи та практика використання передового досвіду органів внутрішніх справ у протидії злочинній діяльності : монографія / Н. С. Карпов ; за наук. ред. В. П. Бахіна. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2000. - 124 с.

Григорьев В. Н. Правовые и организационные основы принятия решений в уголовном процессе (досудебные стадии) : монография / В. Н. Григорьев, Г. А. Кузьмин. - М.: ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2003. - 136 с.

Рыжаков А. П. Возбуждение и отказ в возбуждении уголовного дела / А. П. Рыжаков. - М. : КОНТРАКТ; ИНФРАМ, 2001. - 119 с.

Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела / В. С. Зеленецкий. - Симф. : КрымАрт, 1998. - 340 с.

Статистичні дані Департаменту інформаційних технологій МВС України за 2009 рік.

Рахунов Р. Д. Возб8ждение уголовного дела в советском уголовном процессе / Р. Д. Рахунов. - М. : Госюридиздат, 1954. - 88 с.

Советский уголовный процесс / [под ред. И. С. Алексеева, В. 3. Лукашевича]. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1989. - 472 с.

Жогин Н. В. Возбуждение уголовного дела / Н. В. Жогин, Ф. Н. Фаткуллин. - М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1961. - 206 с.

 

< Попередня   Наступна >